Кілька слів про себе, щоб заслужити вашу довіру:
Я — звичайна українка, спеціалістка у сфері ІТ та логістики. Не маю жодного відношення до військових структур і залишаюсь повністю неупередженою. Я не маю фінансового інтересу в цій волонтерській діяльності. Моя єдина мета — допомогти рятувати життя співгромадян і наблизити завершення війни, адже війна у будь-якій формі — це страшне лихо.
Все почалося незабаром після початку повномасштабної війни, коли я разом із друзями, чиї близькі воюють на передовій, та волонтерським фондом @plus_plus__volunteers почала збирати кошти на підтримку українських захисників і тактичних медиків. Ми зосередились на підтримці конкретних батальйонів, організовуючи збори всередині країни серед українців.
Однак за останній рік волонтерство стало дедалі складнішим: кількість запитів на допомогу постійно зростає, а внутрішні ресурси України, на жаль, більше не покривають усіх потреб.
Мої друзі, які працюють тактичними медиками на передовій у найнебезпечніших точках, поділилися зі мною жахливими історіями, які вони бачать щодня. Через нестачу медичних засобів часто неможливо надати своєчасну допомогу — і це призводить до втрати здоров’я, кінцівок, а іноді й життя. Саме ці історії стали вирішальним фактором, щоб я повністю зосередилась на медичній допомозі тактичним медикам і порятунку життів.
Я також є учасницею Ірландського Червоного Хреста. Я намагалася ініціювати проєкт зі збору коштів на медичні потреби в рамках цієї організації, однак ідея суперечила одному з їхніх принципів, тому мені довелося відмовитися й продовжити діяльність незалежно.
Щоб залишатися відкритою і прозорою, я хочу поділитися своїми профілями в соціальних мережах, де ви зможете більше дізнатися про мене, моє життя та мої цінності. Щиро прошу вашої допомоги. Якщо у вас є запитання або пропозиції — не соромтеся писати мені через будь-який із моїх соцмереж.
Цей проєкт натхненний і несе в собі пам’ять про мого чоловіка, Соколова Станіслава Олександровича—військовослужбовця й захисника, який у мирному житті був дизайнером і стояв біля витоків цього замислу. 22 серпня 2025 року, у віці 28 років, він героїчно віддав своє життя, захищаючи Україну на Харківському напрямку. Я присвячую цей проєкт йому, як символ любові та захисту, які він дарував мені, нашому дому й народові України, і за які він віддав своє життя з честю.